Boyhood | The Scratch
You see, red is blood, and black is soot.
Хлопчик: відображення вгрузає в ліхтар.
Золоті свічки, кавові зерна у високих чашах.
Розгортається історія; за кадром кадр;
Хлопчик: відображення вгрузає в ліхтар.
Золоті свічки, кавові зерна у високих чашах.
Розгортається історія; за кадром кадр;
камера у марній спробі вгамувати час.
Ямка на щоці, всередині — невтомний млин;
стільки каміння перемелено, стільки криз.
Перпетуум мобіле. Нитка, що виводить з імли.
Зрілість на м’яких лапах підкрадається, наче рись.
Що я можу? Заговорити придорожню траву.
Вигострити ножа, видати зброю, яку обере.
Висіяти серед шуму тишу. Місто — сполошений вулик.
Коридор із рядом зачинених наглухо дверей;
пожильці у масках, щільно приклеєних до облич.
Не одразу, але навчиться підбирати ключ.
Відшукає таку, що вигадав собі колись,
принцесу, яка дракона подужала власноруч.
Трохи дому. Пестливе прізвисько, ретро-хіт.
Трохи втіхи — шепотіти теплій долоньці в руці.
Не займати, доки обдумує наступний хід,
доки човник плине по меду і молоці.
***
Бачиш — це тільки подряпина,
зачепила хвостом божевільна комета.
З часом вчишся не довіряти
всьому, що надто гарне і показне.
Звідки світло, якщо немає тріщин?
Полиск ряхтить — лисячий, хитруватий.
Злива крізь дах дірявий періщить,
варта твоя — безсонна й незгасна ватра.
Бачиш, червоне — це кров, а чорне — кіптява.
Шрами опуклі та вигоріла трава.
Просто в лице пітьма випускає кігті,
поки у тебе зі зброї лише слова.
Серце зірветься вгору, між гілля потрапить,
буде гойдатись, доки шлях собі не пропалить.
Знаю — болить, але це тільки подряпина,
розчерк пера, зарубка на дереві пам’яті.
Boyhood
The boy: an image stuffed into a lantern.
Gold candles, coffee beans in tall cups.
The story unfolds, behind the frame is a frame;
the camera tries in vain to stop time.
A dimple on his cheek, inside is a perpetual mill;
how many stones did we grind, how many crises.
A mobile Perpetuum. A thread that is pulled from the mist.
Evolving, creeping up on soft paws like a lynx.
What can I do? Charm the roadside grass.
Sharpen a knife, give away the chosen weapons.
Sow silence among the noise. The city is a frightened hive.
A hallway with a row of doors sealed shut:
inhabitants in masks, tightly glued to faces.
Not now, but later he will learn to locate the key.
He will find the once-imagined princess
who slayed the dragon single-handedly.
A bit of home. A tender nickname, a retro hit.
A bit of delight—whispering into the warm palm of a hand.
Not rushing him as he decides his next step,
while the boat sails across honey and milk.
The Scratch
You see, it’s just a scratch,
a crazy comet caught you with its tail.
With time you learn not to believe
in anything that’s too nice or beguiling.
Where does the light come from if there aren’t cracks?
Its glow fluctuates, foxy, cunning.
The downpour lashes the leaky roof,
You are a sleepless guard, an ever-burning fire.
You see, red is blood, and black is soot.
Scars are swollen and grass is burnt.
Darkness brings its claws out into your face,
while you only have words for weapons.
Your heart rushes upward, lands among the branches,
swings, until it burns a path for itself.
I know it hurts, but it’s just a scratch,
a pen’s stroke, a mark on the tree of memory.
From Бог свободи. Lviv: Old Lion Publishing House, 2022.
Image by Thomas Colligan.
Yuliya Musakovska was born in 1982 in Lviv, Ukraine. She is an award-winning poet and translator. She has authored five poetry collections, most recently The God of Freedom (2021) and a bilingual collection Iron (2022), in Polish and Ukrainian. Her poems have been translated into over 25 languages, with recent works appearing in AGNI, The Springhouse Journal, One Art, Red Letters, The Apofenie Magazine, etc.
Photo by Nastya Telikova.
